Львівська хоругва у Грюнвальдській битві 2014 р.

Грюнвальдська битва — складова частина історії багатьох європейських держав, в тому числі — України. Одна із найбільших битв доби середньовіччя відбулася 15 липня 1410 року. У ній брали участь десятки тисяч воїнів. З одного боку — військо держави Тевтонського Ордену (16000–27000), яке очолив Великий магістр Ульріх фон Юнгінген, з іншого — союзників, Королівства Польського на чолі з королем Ягайлом та Великого князівства Литовського, руського і Жемайтіського на чолі з великим князем Вітовтом (разом 32000–39000). Поразка у битві під Грюнвальдом підірвала могутність орденської держави. 

    У ті далекі часи значна частина українських земель входила до складу цих двох держав, кордон між якими проходив приблизно по Південному Бугу. Отож на полі битви у королівському війську можна було побачити стяги з гербами руських земель — Галицької та Львівської, Подільської (їх було три), Перемишльської, Холмської. Власну хоругву виставив племінник короля — князь Сигізмунд Корибутович, який мав володіння на землях Волині.

    У складі литовського війська були хоругви з Волині, Київщини та Чернігівщини. Під кожним стягом йшли в бій сотні воїнів, які вирушили воювати «панів пруських» з берегів 

Вранці 15 липня 1410 року обидва війська зустрілися на полях між селами Грюнефельде (нині — Грюнвальд) і Танненберг (нині — Стембарк). 

Спочатку війська розташувалися на пагорбах, частина яких (з боку союзників) поросла лісом. Супротивників розділяла неглибока долина із струмком. Лицарство шикувалося у «клини» — в перших рядах найсильніші, краще озброєні зі списами, всередині — стрільці-арбалетники, які під час бою повинні були вражати ворога, стріляючи поверх голів тих, хто б’ється попереду. Підтримана зливою стріл навальна атака важкоозброєної лицарської кінноти мала на меті розірвати шикування супротивника, якого по тому слід було оточити та знищити — окрім тих, кому пощастить втекти з поля бою. Все вирішували згуртованість, якість зброї та коней — і, звичайно, наявність резервів у полководців. 

   Попереду орденське військо виставило бомбарди, два залпи яких відкрили битву. Пороховий дим оповив поле, однак кам’яні ядра не завдали особливої шкоди війську союзників. На лівому крилі навпроти хоругв Корони Польської вишикувалися орденські під проводом великого комтура Куно фон Ліхтенштейна. Позаду, у резерві, розташувався сам Великий магістр — він залишив при собі 16 хоругв резерву, майже третину війська. На правому крилі князю Вітовту з його литовськими хоругвами протистояли найкращі війська Ордену під проводом маршала Прусії — Фрідріха фон Валенрода. Серед них була хоругва «гостей», під прапором Святого Георгія, сформована із лицарів, які прибули із різних країн Європи.

 «Коли ж ряди зійшлися, то піднявся такий шум і гуркіт від списів, які ламалися, і від ударів у обладунки, ніби завалилася якась велика будівля, і такий різкий дзвін мечів, що його ясно почули люди навіть на віддалі кількох миль. Нога наступала на ногу, обладунки билися об обладунки, а вістря списів направлені були у обличчя ворогів; коли ж хоругви зійшлися, то неможливо було відрізнити лякливого од відважного, мужнього від боягуза, бо як ті, так і інші згромадилися у якийсь клубок, і було навіть неможливо ані перемінити місця, ані просунутися на крок, поки переможець, скинувши з коня або забивши супротивника, не займав місця переможеного. Нарешті, коли списи були зламані, ряди тієї та іншої сторони і обладунки настільки зімкнулися, що створювали під ударами мечів та сокир… страшний гуркіт, який створюють молоти по ковадлу, і люди билися, і їх давили коні…»

Цей фрагмент опису Грюнвальдської битви було складено через кілька десятиліть Яном Длугошем, автором «Annales seu cronicae incliti Regni Poloniae». У цих рядках закарбовано величний і водночас кривавий та жахливий образ битв епохи лицарства — коли обличчям до обличчя, коли сталь проти сталі, сила проти сили, відвага проти відваги… 

 «…Коли вже обидві армії, як королівська, так і Вітовта, зійшлися і билися з усіма загонами ворога — а більша частина прусів з відбірних своїх загонівбула вишикувана проти людей князя Вітовта, хоругв Святого Георгія і хоругви нашої передньої сторожі — зустрілися… у одній долині та ким чином, що супротивник з пагорба, а наша сто рона також із пагорба взаємними ударами одна одну вражати почали.
    На цьому місці після битви із списів, які тоді були зламані, з тієї причини, що ноги коней зіпхнули туди з вершин обох пагорбів зламані ратища, які не могли… втриматися на пагорбах, так що виглядали, як монолітний рукотворний міст з цих списів…», 

— так описано початок бою у Cronica conflictus. Жорстокий бій тривав понад годину, коли орденському війську вдалося розірвати шикування хоругов князя Вітовта — і частина їх почала тікати. У ці хвилини вирішувалася подальша доля битви. 

    Захопившись переслідуванням, захопленням здобичі і полонених, майже третина орденського війська розпорошилася по полю, втративши шикування. Це було фатальною помилкою, адже невдовзі, як сказа, но у «Хроніці конфлікту», вони ж 

«…перед тими, кого змусили втікати, почали відступати. По часі, коли вони забажали повернутися, відрізані від своїх хоругов та людей людьми короля, що їх хоругви напряму від крил прорізали, були або схоплені або порубані мечами…».

«…І ворогів перемогли і примусили тікати тих небагатьох, яким живими було лишитися дозволено, самі власною персоною перес лідували… до чотирьох миль. Там незчисленну кількість тих, хто ті кав, було вбито і багато… у водах втонули…».

Велика війна не скінчилася на полях Грюнвальда. Союзницьке військо виступило через три дні на столицю орденської держави — Марієнбург (нині — Мальборк, Польща). Вже 25 липня передові загони вступили в бій із залогою замку. Облога тривала майже півтора місяці. 

Але захопити тевтонську твердиню так і не вдалося. Було вирішено відступити: спочатку з-під стін Мальборка пішло литовське військо, а слідом за ним — королівське. Ягайлу довелося розпустити більшість хоругв, адже за законом він не мав права затримувати лицарів за межами королівства понад встановлений строк.

 З повагою Келебрант, з непокореного Марієнбурга.

інфа чесно взята звідси